Існує стереотип, що клініки пластичної хірургії відвідують лише жінки. Проте з кожним роком відсоток чоловіків стрімко зростає. Найпопулярніші процедури серед чоловіків — це:

• Ринопластика (зміна форми носа).
• Блефаропластика (корекція повік, щоб прибрати втомлений погляд).
• Ліпосакція (особливо в зоні живота та підборіддя).
• Гінекомастія (зменшення тканин грудей).

Сучасні технології сильно змінили тренди. З появою фронтальних камер та епохи відеодзвінків (особливо під час пандемії) з'явився термін "Zoom-ефект". Люди почали проводити години, дивлячись на власні обличчя під незручними кутами веб-камер, що спровокувало бум на підтяжки шиї та корекцію підборіддя. Крім того, хірурги зазначають, що пацієнти все частіше приносять не фото зірок, а власні селфі, оброблені фільтрами в соцмережах.
Важливий нюанс: Сьогодні пластична хірургія чітко ділиться на два напрямки: реконструктивну (виправлення вроджених дефектів, наслідків аварій чи хвороб) та естетичну (бажання покращити зовнішність). Близько половини всіх операцій у світі робляться саме за медичними чи соціальними показаннями, щоб повернути людям якість життя.

Найпопулярніша операція у світі — ліпосакція, але є нюанс
За статистикою Міжнародного товариства естетичної пластичної хірургії (ISAPS), ліпосакція (видалення жиру) утримує перше місце у світі, випереджаючи збільшення грудей. Проте видалений жир дедалі частіше не викидають. Його очищують і вводять назад у тіло пацієнта (цей процес називається ліпофілінг або ліпомоделювання), щоб збільшити губи, вилиці або сідниці. Виходить подвійна вигода.

Якщо людину не влаштовує тембр її голосу, на допомогу приходить фонохірургія. За допомогою лазера або крихітних імплантів хірурги можуть змінити натяг вокальних зв'язок. Так можна зробити занадто писклявий голос соліднішим і нижчим (популярно серед чоловіків) або, навпаки, пом'якшити та підвищити його (часто робиться під час трансгендерного переходу).

Останніми роками шаленої популярності набули мікрооперації, які змінюють анатомічні особливості:

• Димпл-ектомія: Хірург робить невеликий надріз із внутрішнього боку щоки і затягує нитку, створюючи штучні ямочки, які з'являються під час посмішки. Назад цю операцію відкрутити вже майже неможливо.
• Ельфійські вуха: Корекція хряща, яка робить верхню частину вуха загостреною, як у героїв фентезі.

Не у всіх є час або генетична схильність, щоб викачати омріяний прес у спортзалі. Для цього вигадали процедуру hi-def ліпосакції (або ліпоскульптурування). Хірург не просто прибирає жир із живота, а філігранно викачує його вздовж ліній анатомічних м'язів, створюючи ілюзію ідеального рельєфу та "кубиків". Людина прокидається після наркозу так, ніби рік не вилазила з тренажерного залу.

Для жінок, які не хочуть ставити класичні силіконові імпланти, але хочуть захистити груди від провисання (птозу), вигадали так званий «внутрішній бюстгальтер». Під шкіру пацієнтки вводиться тонка, але надміцна сітка з шовку чи силікону, яка кріпиться до ребер за допомогою крихітних титанових гвинтів. Вона тримає тканини грудей зсередини, виконуючи роль постійної підтримки.
Курйозний тренд: В країнах Азії, особливо в Південній Кореї, яка зараз є столицею світової пластики, дуже популярна операція на лінії посмішки. Хірург підрізає м'язи навколо рота так, що куточки губ завжди трохи підняті вгору. Навіть коли людина сумує або мовчить, вона виглядає доброзичливою та усміхненою.

Завдяки розвитку технологій з'явилося поняття «lunchtime procedures» (процедури під час обідньої перерви). Це маніпуляції, які тривають до 30–45 хвилин під місцевою анестезією: ін'єкції ботоксу, контурна пластика губ, нитковий ліфтинг або лазерна шліфовка. Пацієнт може прийти в клініку о 13:00, а о 14:00 повернутися в офіс працювати далі, без жодних бинтів чи тривалого відновлення.

Сучасні дослідження показують, що лікарі, які в дитинстві чи юності грали у відеоігри (особливо ті, де потрібна точна моторика та швидка реакція) хоча б 3 години на тиждень, роблять на 37% менше помилок під час лапароскопічних (малоінвазивних) операцій.
Крім того, близько 80% хірургів слухають музику під час роботи. Найпопулярніший вибір — класика або класичний рок. Це допомагає зняти стрес та краще концентруватися.

У 1961 році радянський хірург Леонід Рогозов перебував в антарктичній експедиції, де виявився єдиним лікарем. Коли в нього запалився апендицит, вибору не залишилося: він провів операцію сам собі. Рогозов робив надріз під місцевим наркозом, дивлячись у дзеркало і орієнтуючись на дотик. Операція тривала 1 годину 45 хвилин і завершилася успішно.

До кінця XIX століття хірурги оперували голіруч. Але у 1889 році Вільям Холстед, головний хірург лікарні Джона Гопкінса, помітив, що у його старшої медсестри (яка за сумісництвом була його нареченою) з'явився сильний дерматит на руках через постійний контакт із дезінфікуючими розчинами.
Холстед не хотів, щоб кохана страждала, і замовив для неї у компанії Goodyear тонкі гумові рукавички. Ідея виявилася настільки зручною, що невдовзі рукавички вдягла вся операційна бригада. Вже пізніше лікарі усвідомили, що це колосально знижує ризик занесення інфекції в рану.

Ідея заклеювати рани, а не зшивати їх, з'явилася під час війни у В'єтнамі. Військові медики використовували спеціальну хімічну сполуку (близького "родича" звичайного суперклею), щоб миттєво зупиняти кровотечі на полі бою прямо з балончика-розпилювача. Сьогодні медичний клей активно використовують у пластичній та дитячій хірургії — він не залишає грубих шрамів, а після загоєння шкіри сам злущується.

Сьогодні стерильність — це закон. Але ще в середині XIX століття хірурги пишалися своїми сюртуками, повністю заляпаними сухою кров'ю пацієнтів (це вважалося ознакою великого досвіду).
Коли угорський лікар Ігнац Земмельвейс у 1847 році довів, що смертність жінок після пологів падає з 20% до 1%, якщо лікарі просто миють руки хлорним вапном перед оглядом, колеги його висміяли. Медична спільнота того часу вважала образливою думку, що руки джентльмена-лікаря можуть переносити смерть. На жаль, Земмельвейса визнали божевільним, і лише через десятиліття праці Джозефа Лістера з антисептики змінили медицину назавжди.

Сучасні хірурги під час операцій використовують технології доповненої реальності (AR) та спеціальні 3D-окуляри. Складний комп'ютерний алгоритм накладає дані МРТ або комп'ютерної томографії пацієнта прямо на його тіло в реальному часі. Лікар дивиться на пацієнта і бачить крізь шкіру точне розташування пухлини, нервів та судин, що дозволяє робити надрізи з точністю до часток міліметра.

Зі збільшенням тривалості космічних польотів людство постало перед питанням: як оперувати у космосі? Вчені вже провели експерименти на борту літаків, що симулюють невагомість, а також за допомогою роботів. Головна проблема космосу — фізика рідин. У невагомості кров не стікає вниз, а формує великі кулі, які розлітаються по всій кабіні корабеля, забруднюючи обладнання та закриваючи огляд. Для вирішення цього створюють спеціальні герметичні прозорі куполи, які кріпляться до тіла пацієнта та заповнюються фізіологічним розчином, щоб проводити маніпуляції "під водою".

Чим тільки не зшивали рани за всю історію: кінським волосом, шовком, золотим дротом і навіть рослинними волокнами. Довгий час золотим стандартом був кетгут — нитки, які виготовляли з очищених кишок овець або корів. Головна перевага кетгуту полягала в тому, що він сам розсмоктувався в тілі через певний час. Сьогодні його замінили безпечніші синтетичні полімери, проте в деяких країнах кетгут використовують і досі. А в стародавній Індії хірурги замість ниток використовували... гігантських мурах. Вони змушували мураху вкусити краї рани, після чого тіло комахи відрізали, а щелепи залишалися міцно тримати шкіру, діючи як природні хірургічні скоби.